Waldmond |
Привет, Гость! Войдите или зарегистрируйтесь.
Вы здесь » Waldmond » Архив завершенных » Різними шляхами
________________________________________________________
Різними шляхами
_________________________________________________________
Канон: Dragonlance
Участники: James Gardner & Ales Cross
Время и место: Кринн, период до Войны КопьяШлях Світла, шлях Тьми, шлях Рівноваги... Кажуть, ніби кожен сам обирає, якою дорогою піти, але це не правда. Дехто ніколи не мав цього вибору - його зробила сама доля.
Отредактировано Alex Cross (2020-02-12 20:25:36)
[nick]Рейна[/nick][icon]https://vignette.wikia.nocookie.net/rpheaven/images/3/3c/929921382ad9f0ab8c418f4c7d0d091e.jpg/revision/latest?cb=20170123032615[/icon][status]Вона гукає мене[/status]
- Два, чотири, шість... - Рейна порахувала невеликі тьмяні монетки, що висипала з потертого мішечка на долоню. Цього мало вистачити на таку-сяку вечерю та один-два, а може, й три кухолі елю. Згодиться. Тож, кивнувши сама собі, дівчина впевнено переступила поріг невеликої таверни та озирнулась. За вікном лише почало сідати сонце, втім зала вже була заповнена. Гноми за великим столом біля вікна піднімали кухолі, щось пяно викрикували та з гучним сміхом боролись на руках. Трохи віддалік від них, за іншим столом четверо ельфів щось жваво обговорювали. Ще декілька столів були зайняті людьми, здебільшого чоловіками. А жінки...
А жінки та дівчата, всі як одна затамувавши подих, гуртом стояли в ішному кінці зали. Дві великі діжки, поставлені поруч, вочевидь, виконували роль сцени. На цій "сцені" бард, вбраний у чудернацький (Це в містах така мода? Тьху...) пурпурно-лазуровий костюм та шапку з пірям, співав щось про карбовану монету, не забуваючи при цьому грайливо посміхатись зачарованим слухачкам.
Ані кабацькі пісні, ані химерно вдягнені чоловіки Рейну не цікавили, тож вона спішно зайняла єдиний вільний столик в дальньому кутку і нарешті замовила вечерю.
Тільки коли гарненька руда офіціантка поставила на стіл тарілку гарячої картоплі та порцію елю, Рейна згадала, що два дні взагалі нічого не їла, тож у лічені хвилини тарілка була вже порожня. Добре.
Ще ковток, потім другий, третій... Коли пєш, майже не думаєш про те, що тобі нема куди піти, а мідяки от-от скінчаться. Не думаєш, що коли йшла з рідного селища, ніхто навіть не помітив, і жодна душа не сумуватиме за "дочкою тієї божевільної". А матір... Ні, про неї теж не думалося. Та й нащо, коли вона вже не жива? Ніби вона про мене думала, хай їй грець. - Красуню, налий-но ще!
Один-два, а може, й три кухолі елю - не так вже й мало, якщо ти недогодоване дівча, яке, до того ж, зовсім не вміє пити. Рейна витягнула перед собою засмаглу руку та пяно подивилась на неї. Чи в неї за кілька годин встигло вирости декілька нових пальців, чи в очах двоїлося. Хай там що, а треба було випити ще. Дівчина впевнено, наскільки це було можливо в її стані, здійнялася на ноги та, хитаючись, закрокувала до барної стійки. Ще кілька кроків... Раптом її хтось штовхнув у бік так, що вона втратила рівновагу і схопилась за сусідній стіл. Повернувши голову, Рейна зі спини побачила біляву як вона дівчину у світлій, огидно-світлій сукні. Та була захоплена бесідою з іншою жінкою і навіть не помітила, що когось штовхнула. Але цього було достатньо.
Палаючи від злості, Рейна підійшла до дівчини, смикнула її біляві пасма на себе та з силою, надто великою для недогодованого дівчати, вдарила у плече. Та закричала. Голова тохи запаморочилась, але на обличчі Рейни зявилася крива усмішка. Хотілося вдарити ще й ще. За все. На допомогу білявці поспішила її подруга, і от вже з розбитої губи Рейни по підборіддю стікає струмок теплої крові. Ще удар у відповідь - і люте недогодоване дівча із криком летить кілька метрів та врізається в якогось юнака. Боляче.
Отредактировано Alex Cross (2020-04-23 22:59:51)
[icon]https://i.imgur.com/SH8eChim.jpg[/icon][nick]Калім[/nick]
Як же приємно після довгої подорожі повернутися до великого міста! Іноді Каліму здавалося, що подорожувати було варто лише задля того, щоб потім відпочити у комфорті та цивілізації. А іноді ще й для того, аби змінити клімат…
Палантас - чудове місто, тут не посперечаєшся. Але досить неприємне восени та взимку. Тому, коли Каліму доручили подорож за новими історіями для Хронік Астінуса, він не довго вагався за напрямом - на південь.
Більшість часу Калім подорожував гарним торговельним трактом, що вів з Палантасу до самого Порт-о-Коллу, що знаходився на узбережжі Нового моря. Молодий чернець не мав точної цілі. Він цілком покладався на долю. Рано чи пізно, але Калім стане свідком подій, які варто буде відзначити у Хроніках.
Потрапивши у нове місто, перш за все слід знайти правильну таверну. Таверна має бути не у багатому районі, бо там буде важко підслухати чиїсь розмови або п’яні байки. Адже з тих байок при певній вдачі можна знайти щось незвичайне. Втім, шукати таверну у самих нетрях було не варто тим паче. У тих тавернах можна було залишити не тільки плату за їжу та постіль, а ще й весь гаманець а то й життя. Ні, Калім не мав наміру ризикувати життям. Тим паче, що час зараз небезпечній…
Знайшовши таверну, яка йому сподобалась, Калім домовився за аренду кімнати на два дні. Якщо за цей час він не знайде чогось цікавого - тоді настане час шукати корабель та перепливти Нове море. Кажуть, що в Абанасінії, яка була по ту сторону моря, частенько трапляються незвичайні події.
Повернувшись з кімнати до залу таверни, Калім замовив собі вечерю, сів за столик у дальньому кутку та почав спостерігати за публікою. Звісно, найбільшу увагу привертав бард. Так було у кожній таверні, де хтось виступав. Хоча цей бард виділявся серед більшості як своїм незвичним костюмом, так і піснею. Трохи прислухавши пісню, Калім дістав свою дорожню книгу, у якій робив записи. Точніше, малюнків у книзі було набагато більше, ніж записів. Проте ці малюнки нагадували собою цілі історії.
Чернець вирішив зарисувати виступ барду. Інтуїція підказувала, що ця пісня може стати популярною та з часом почне лунати у кожній таверні, на кожному тракті. Якщо Калім має рацію, то історичний момент першого виступу слід намалювати.
Поринувши у малювання, Калім навіть не помітив, коли йому принесли вечерю та хто зайняв сусідній столик. Лиши закінчивши малюнок, молодий чернець помітив, що неподалік сіла самотня жінка. Або навіть дівчина. Можливо, вона була не старшою за самого Каліма. Хоча при такому освітленні сказати було важко.
Чесно кажучи, Калім здивувався. Дівчина була одягнута наче з подорожі, проте за столиком вона була одна. “Невже подорожувала на самоті? Дивовижно… А я-то вважав, що навіть у Соламнії жінкам небезпечно подорожувати поодинці.”
Зненацька обличчя тієї дівчини почервоніло та на ньому виступив гнів. Такий сильний, що у Каліма навіть перейняло дихання. Наче заворожений, Калім дивися, як ця розлючена дівчина почала бійку з якоюсь білявкою неподалік. Бійка відбувалась занадто близько до столика Каліма. “Треба рятувати книгу, аби її не промочили, проливши пива чи ще як.”
Тільки-но Калім встав із-за столика, щоб відійти у безпечне місце, як його сильно штовхнули. Ця дівчина влетіла в нього так сильно, що чернець ледь-ледь не випустив з рук свою книгу.
- Дівчата, може, досить? Я впевнений, що то була випадковість, і ви можете розійтись.
Якщо вже бійка випадково дійшла до молодого чернця, до він би вважав за краще щонайшвидше її закінчити.
[nick]Рейна[/nick][icon]https://vignette.wikia.nocookie.net/rpheaven/images/3/3c/929921382ad9f0ab8c418f4c7d0d091e.jpg/revision/latest?cb=20170123032615[/icon][status]Вона гукає мене[/status]
У скронях пульсував тупий біль. Перед очима була темна стеля зали. Трохи двоїлося. Десь над головою почувся спокійний звучний голос, що належав, вочевидь, юнакові. Такий спокійний, що це бісило. - Що ти ска... Що ти сказа-ав? - говорити було важко, язик ледве слухався. І все ж хтось насмілився вказувати їй, що робити! Ні, так не піде. Рейна підняла руку, шукаючи, на що би спертися. Намацавши долонею край столу, вона смикнулася й незграбно стала на ноги, намагаючись тримати рівновагу. Моргнувши кілька разів, Рейна все ж вдивилась в обличчя того, кому належав голос. Так і є: зовсім молодий хлопець, вдягнений, як чернець, незворушно дивився то на неї, то на іншу дівчину. Ти ба, говорить мені, що робити. А ну... Вона підійняла-но руку, щоб вдарити і його, але не стала: щось підказувало, що гарної бійки не вийде. Хіба чернці вміють битися? Тож вона лише рикнула йому крізь зуби: -Не лізь, - і повернула голову до білявки. Я з тобою, курво, ще не закінчила.
Не можна пробачати тих, хто ламає твоє життя, особливо якщо ця людина мала твою довіру та повинна була тебе захищати. А натомість цілком віддалася якимсь дурницям та ледве тебе не згубила. Зараза... Звісно, ця білява дівка не була винна в тому, що накоїла мати Рейни, але була так на неї схожа. Світлі пасма, розгублений, відсторонений погляд темних очей, дурна біла сукня. Лише за те, що вона так нагадувала ту божевільну дурепу, виникало бажання її вдарити якомога сильніше. Тож Рейна знов шурнула до дівчини та вдарила її у бік. Білявка не лишила це просто так і вдарила у відповідь. Досить сильно вдарила.
Перш, ніж Рейна встигла би зреагувати, поряд із нею опинилась подруга дівчини, як слід розмахнулась та вдарила її чимось важким. Дівчина знову відчула, як земля йде з-під ніг, а в очах темнішає. Все навколо потьмяніло й вона провалилась у темряву.
Отредактировано Alex Cross (2020-04-23 22:59:19)
[nick]Калім[/nick][icon]https://i.imgur.com/SH8eChim.jpg[/icon]
Було б наївно вважати, що одного слова вистачить, щоб зупинити цю войовничу дівчину або ж її суперниць. Але Калім не міг не спробувати. На його розсуд, як послідовника Рівноваги, бійку вже можна було б і закінчувати: обидві сторони отримали своїх ляпасів, і могли б почати хоча б спробувати поговорити. Проте Калім вже звик, що події у житті відбуваються зовсім не так, як він вважав би правильним.
- Слухай... - юнак не встиг нічого сказати найближчій дівчині, як та знову кинулась до драки.
Проте дівчина не врахувала що, на відміну від неї, білявка була не смотня. Подруга білявки поставила вагому крапку у цій бійці, вдаривши ворога стільцем, на якому нещодавно сиділа. Раніше Калім бачив щось схоже лише у виконанні значно більших та п’яних чоловіків, і аж ніяк не очікував такого удару від досить тендітної на погляд дівчини. Проте жертві стільця відносно пощастило: у подруги білявки все ж таки не вистачило сил, щоб, вдарити по голові з повним замахом і найбільш вагома частина влучила по плечам та ключицям. Хоча й голові прилетіло добряче. Якщо обійдеться без зламаних кісток - то ця войовнича дівчина мала народитися не лише у рубашці, але і в шоломі.
Дівчини-переможці важко дихали та посміхалися тріуифальною і трохи кровожерливою посмішкою. Через пару секунд тиші таверна зірвалася оплесками, які були значно більш щірими, ніж адресовані барду. Та й не дивовижно: тако бійки не кожного дня побачиш, особливо у виконанні дівчат.
- Що у вас трапилось, дівчат? Чого ви кулаками размахалися? - запитав Калім, підходячи до непритомної дівчини. Вона дихала.
- Тьху… Та щоб я знала, - відповіла білявка, зі злістю дивлячись на переможеного ворога. - Ця курва накинулась на мене, хоча я її першого разу бачу.
- Божевільна, точно тобі кажу, - додала подруга білявки.
- Он воно що… Тоді ви не заперечуватимете, якщо я спробуї їй допомогти? Приведу до тями, можливо - дійсно спробую допомогти божевільній. Вона розпочала пусту бійку і програла. Рівновага збережена, справедливість торжествує. То що?
- Рівновага? Ааа… То ти червоний чернець? - здогадалась білявка. - Якщо хочеш втрачати на неї свій час - твоя справа. Ми все одно підемо звідси, як доїмо.
Калім кивнув головою і, покрехтуючи, потяг непритомну дівчину до свого столика. Що не кажи, але фізичні навантаження не були його сильною стороною. Добре хоч, що дівчина була не дуже важкою.
Десь через годину непритомна дівчина почала приходити до тями. Калім відразу простягнув їй кружку з холодною водою. Зараз на столику тільки і було, що вода для дівчини та книга, у якій Калім робив записи.
- Пий, не поспішай. Як голова, не кружить? Не нудить? До речі, мене звати Калім.
[nick]Рейна[/nick][icon]https://vignette.wikia.nocookie.net/rpheaven/images/3/3c/929921382ad9f0ab8c418f4c7d0d091e.jpg/revision/latest?cb=20170123032615[/icon][status]Вона гукає мене[/status]
Крізь глухий шум у вухах потроху пробивалися звуки чужих голосів, співу, якогось гуркоту та стуку деревяних кухолів. І кожен із цих різких звуків віддавав у скроні ударом молоту. Не розплющуючи очей, вона насилу підняла руку та торкнулася обличчя, пальці відчули свіже садно. Від легкого дотику розпухла скула вибухнула гострим болем, змусивши Рейну жалібно простогнати:
- М-м-м...
Руки наосліп знайшли край столу і вона, з неабияким зусиллям тимаючись за нього, сіла на лаві. Мабуть, не треба було робити це так різко: в голові знову запаморочилось, і дівчина похитнулась, ризикуючи впасти на брудну підлогу. Тримаючись за пульсуючі скроні, вона спиною притулилась до холодної стінки та нарешті відкрила очі. Напроти сидів юнак та спокійно, навіть дещо дружньо протягував їй кружку з водою. Здається, це в нього вона влетіла і він же намагався розняти бійку. "Та хто ти в біса такий?" Втім, ким би він не був, прохолодна вода в її стані - те, що треба.
- Пий, не поспішай. Як голова, не кружить? Не нудить? До речі, мене звати Калім.
Перш ніж відповісти щось, Рейна схопила обома трохи тремтячими руками кухоль та жадібно приклалась до нього. Все-таки немає в світі нічого смачнішого за воду, особливо якщо напередодні вижерти стільки міцного елю.
Лише коли кружка була порожньою, дівчина відірвалась від неї та змучено поглянула на хлопця. Він же бачить її вперше і востаннє, тож якого біса вдає турботу? Але він наче був налаштований мирно і навіть не сердився через те, що вона влетіла в нього, та ще й нагрубила.
- Ні, все чудово, - збрехала вона та примружилась від болю, поставивши кухоль на стіл. Збиті кісточки на руках саднили, на них деінде блищала ще свіжа кров.
- Я Рейна. За воду дякую. - Вона озирнулась, шукаючи своїх недавніх суперниць: - Ці кози тут чи вже пішли?
Отредактировано Alex Cross (2020-04-23 22:56:33)
[nick]Калім[/nick][icon]https://i.imgur.com/SH8eChim.jpg[/icon]
Дивлячись на те, як жадібно дівчина припала до кухля, Калім ледве втримався, щоб не покачати головою. Звісно, від холодної води їй мало стати трохи легше. Проте вона накинулася на пиття, наче до цього нічого не пила щонайменше пару днів. Хоча це не могло бути правдою. Калім н авласні очі бачив, як одна з дівчат-офіціанток прибирала столик, із-за якого вставала войовнича дівчина. Перед бійкою вона набралася сил і їжею, і питтям.
“Можливо, у цьому і справа? І набралася вона не тільки сил? Проте рухалась, начебто, не як п’яниця. Хоча хто її зна? Та й не так багато п’яниць я раніше бачив…”
Дійсно, поки що Калім не міг похвастатися багатим життєвим досвідом. Більша частина його життя пройшла у Палантасі, у Бібліотеці Астінуса. Можна сказати, що теперішня подорож була першим свідомим досвідом молодого чернця поза звичної Бібліотеки та рідного міста.
І зараз чернець жадібно намагався дізнатися якомога більше про оточуючий світ. На це були різні причини. Так, звісно, Калім дуже хотів виправдати очікування своїх наставників і принести до Палантасу історії про події, які будуть варті занесення до Хронік Астінуса. Але крім цього юнак відчував і страшну цікавість. Мабуть, саме ця цікавість і підтримувала інтерес Каліма до історій. Він завжди мріяв одного разу і самому опинится героєм історій, що будуть розповідати наступні покоління. Звісно, він і не мріяв зберегтися у пам’яті усього Ансалону. Проте хоча би у пам’яті чернців Гілеана...
Калім кивнув головою, коли дівчина представилася. Він навіть спробував дружелюбно посміхнутися, хоча й не впевнений, що це вийшло.
- Чого ти така зла на тих дівчат? Вони казали, що вперше тебе бачать. І вони пішли звідси десь півгодини тому, так що можеш заспокоїтися. Продовжувати бійку не треба.
Юнак подивився на Рейну, і в його погляді відкрито читався інтерес. Він і справді хотів розібратися, що ж трапилося. Інтуїція голосила, що це може опинитися одна тих історій (чи навіть Історій), заради яких Калім і подорожує.
[nick]Рейна[/nick][icon]https://vignette.wikia.nocookie.net/rpheaven/images/3/3c/929921382ad9f0ab8c418f4c7d0d091e.jpg/revision/latest?cb=20170123032615[/icon][status]Вона гукає мене[/status]
Рейна глянула на свого співбесідника з-під лоба та стиснула кулаки. Спокійний, миролюбний та вочевидь співчутливий юнак навряд чи зрозуміє її, адже Рейною керувало геть інше, протилежне почуття. Злість. Страшна, всеосяжна, сильніша за неї саму, вона запаморочує розум та штовхає до вчинків, гідних хіба що дикого небезпечного звіра, але ніяк не людини. Злість на матір, яка була несповна розуму та вірила, що володіє світлою магією й говорить із добрими богами. Злість на тих самих магів Світла за те, що через них, через їхню дурну магію вона не мала нормальної сім'ї та не знала материнської турботи. Злість на батька, якого вона востаннє бачила ще малою - той теж вирішив податися до магів, тільки потім його вже ніхто не бачив. І, нарешті, злість на тих двох дівок. Спочатку за те, що опинились поряд і дратували її, а потом - що перемогли-таки у цій дурній бійці, дві курви...
Як хотілося наздогнати та вмазати обом іще! А ще краще - підпалити білявчині пасма та від душі сміятись, дивлячись, як вона верещить. Крива посмішка мимоволі розквітла на обличчі Рейни. "Але що вже фантазувати, як обидві пішли?" Вона розсіяно торкнулася потилиці та зло зашипіла від болю, намацавши шишку. Хлопець увесь цей час спокійно спостерігав, чекаючи на відповідь. Вона відігнала злість та кріз зуби промовила:
- А це вже тебе не стосується. Звичайно, він її дратував, але битися ще й з ним не дуже хотілось. По-перше, від хлопець, а значить, сильніший. А по-друге, він все-таки напоїв її холодною водою та навіть поцікавився, як вона себе почуває. Це, мабуть, взагалі сталося з нею вперше за всі прожиті роки. Коли вона ще малою билася із сусідськими дітьми, а точніше, вони її лупцювали, матері не було жодного діла. "Ти ж, мабуть, сама винна?", - тільки й могла відстороненно спитати та. "Якою ж ти була тварюкою..." Рейна відчула, що знов починає гніватись, та припала до свого кухля, щоб випити залишки води.
Поглянувши ще раз на хлопця, Рейна здійнялася та нарочито безтурботно промовила: - Вибачай, Калебе, але мені час іти. Ще раз дякую за воду. Різко розвернувшись і ледве втримавшись на ногах, вона нетвердою ходою закрокувала до виходу з таверни.
Отредактировано Alex Cross (2020-06-18 20:55:45)
[nick]Калім[/nick][icon]https://i.imgur.com/SH8eChim.jpg[/icon]
Від такої досить грубої та відвертої відповіді Калім спочатку трохи засмутився. Все ж таки Рейна була права, її минуле дійсно не стосувалося молодого чернця. Проте, з іншого боку, якщо він не буде питати людей про минуле, то не зможе зібрати для Астінуса дійсно вартих історій. А це було б найгіршим завершенням подорожі Каліма. Звісно, виключаючи варіант зі смертю юнака.
Але побачивши, як дівчина ледве зберігає рівновагу, Калім остаточно вирішив не відпускати її так швидко. Стрімко піднявшись вслід за Рейною, Калім спіймав її за руку і розвернув до себе обличчям.
- Стривай! Рейно, я розумію, що це не зовсім моя справа, але все ж таки… Я йшов сюди аж з Палантасу і на всьому шляху не зустрічав схожої на тебе дівчини. Не знаю, чому, але я дуже хочу почути твою історію. Можливо, ті обміняеш її на вечерю? А після цього я не буду тебе стримувати, клянусь Гілеаном.
Калім подивися в очі Рейні, сподіваючись, що вона побачить у його погляді відвертість та справжній інтерес. Тим паче, що чернець не сказав ні слова кривди. Він дійсно сам не розумів, чим його так зачепила історія цієї дівчини. Можливо, її рішучість та цілеспрямованість нагадали Каліму древні саги, у яких герої вели себе саме так. А враховуючи, що скоріш за все ця дівчина ніколи не читала ці легенди, то вона вела себе так, як вважала правильним, а не щоб бути схожою на героїв. Схопивши дівчину за руки,Калім відчув, що вони у Рейни значно грубші його власних, звиклих до роботи з пером, чорнилом та книжковими палітурками. Тож навряд чи сільська дівчина колись читала старі легенди. Можливо, вона і зовсім не вміла читати.
- До речі, моє ім’я Калім, а не Каліб. Імена схожі, але все ж таки різні, - додав юнак, відпускаючи руку Рейни. - То як, розповіш про себе?
Чесно кажучи, у Каліма було не так уж багато грошей, які він міг би витратити на випадкові забаганки. Але чернець намагався вірити своїй інтуїції і сподівася, що та історія буде коштувати кожної монети.
Отредактировано James Gardner (2020-08-06 10:21:49)
[nick]Рейна[/nick][icon]https://vignette.wikia.nocookie.net/rpheaven/images/3/3c/929921382ad9f0ab8c418f4c7d0d091e.jpg/revision/latest?cb=20170123032615[/icon][status]Вона гукає мене[/status]
"Ну чого ти до мене причепився?.." Рейна змучено підняла очі вгору. "Калеб, Калім... Понавигадують імен, а ти мучся, запам'ятовуй, ще й не смій переплутати". Дивно, але вона не вирвала руку та не штовхнула Каліма з усієї сили, що було б більше схоже на неї. Вона навіть не злилась на занадто наполегливого юнака. Може, тому що всю злість витратила на тих дівок, а може, через те, що їй все ще було зле після випитого алкоголю та бійки. Зате на неї нарешті ніхто не витріщався: людям у таверні дуже швидко стає байдуже, хто там вчинив бійку нещодавно. Повз неї пройшла офіціантка з повним глечиком міцного вина. Вловивши терпко-солодкий виноградний запах, Рейна відчула, що її от-от знудить. Вона щосили стиснула щелепи і намагалась дихати носом, аби ще раз не стати головною зіркою вечора, але краще було б просто піти геть.
Вона неохоче кивнула Каліму: - Ну добре, якщо потім ти відчепишся. Тільки не говори мені про їжу нічого, - вона мимоволі трохи скривилася. - Краще ходім на свіже повітря. Тут немає чим дихати, - не дочекавшись, доки хлопець щось відповість, вона обійшла його та все-таки попрямувала до виходу.
Сонце вже наполовину зайшло за горизонт і сяяло на темніючому небі з важкими хмарами величезним кривавим півколом, кидаючи останні темно-помаранчеві промені на землю. Гарно, чорт забирай. Бодай щось у цей паскудний вечір має бути гарним. Аби лише комахи її не зжерли, але на сьогодні про це можна не турбуватись: в її темному елі занадто мало крові.
Окинувши оком подвіря, вона знайшла досить великий дуб. Ідеально. Недбало кинувши сумку біля дерева, Рейна всілась поруч і сперлася втомленою спиною на його стовбур. Вона вдихнула прохолодне вечірнє повітря й насмішливо кивнула Каліму: - То про що ти хотів дізнатися? Тільки попереджаю, моя історія зовсім не така цікава, як ти, можливо, сподіваєшся. Взагалі-то, вона була впевнена, що там і розповідати нема чого. Але якщо новому знайомому цікаво послухати про сільську дівчину, її бридких сусідів та дурну мати, чом би й ні? Може, тоді зрозуміє, що далеко не кожна людина являє собою щось цікаве. Люди взагалі майже всі однакові. Однаково пихаті та огидні.
Отредактировано Alex Cross (2020-06-29 11:16:32)
[nick]Калім[/nick][icon]https://i.imgur.com/SH8eChim.jpg[/icon]
- Відчеплюсь, не переймайся. Адже я поклявся своїм богом, пам‘ятаєш? - насправді, така клятва недорогого коштувала у ці часи…
Боги відвернулись від Крінну після Катаклізму. Зараз їх імена залишилися в історії, але зникли з повсякденного обігу. Але Калім вірив, що вони ще повернуться: як батьки час від часу гніваються на своїх дітей, так і терпець богів урвався після усього, що натворили жителі Крінну. Чернець сподівався, що його віри вистачить для того, щоб Рейна йому повірила.
Юнак швидко зібрав речі, які зараз були при ньому. Найважливіше - книга для запису та ілюстрацій. І, звісно, письменний набір. Поспішаючи до виходу вслід за дівчиною, Калім подумки здивувався фразі про сперте повітря, але вирішив не коментувати. Зараз тільки-но наставав час, коли у трактирі збиралися відвідувачі після робочого дня. Ось через годину-другу тут дійсно буде важко дихати. Але, можливо, спертість повітря залежала від кількості вжитої випивки…
У подвір‘ї Рейна примостилася біля величного дуба. Підставивши обличчя під легкий вітерець, вона все ж таки погодилась почати розповідь.
- От давай і дізнаємось, наскільки буде цікаво, - посміхнувся юнак, сідаючи неподалік.
Калім усівся, скрестивши ноги, та поклав свою книгу на коліна. Поруч на землю поставив чорнильницю, біля неї поклав пару заздалегідь очинених пір‘їн.
Поки юнак неквапливо готувався до можливих записів, він роздумував над питаннями. Послідовники Гілеана вчилися працювати з інформацією. Це була чи не головна їх робота. Особливо якщо працювати треба з самим Літописцем Астінусом. А щоб знайти потрібне серед безкінечних книг Палантасської Бібліотеки треба вміти задавати самому собі питання, відповідаючи на які можна буде звужувати коло пошуків та робити це більш предметно.
- Розкажи, будь ласка, через що ти пішла з оселі та пустилась у мандри, - почав першу спробу чернець. - Ти від чогось біжала чи тебе щось надихнуло? Тебе підримали, чи ти проривалась до рішення силою? У тебе є ціль, чи ти шукаєш долі та сподіваєшся на випадок?
Ці питання були досить абстрактними, але зараз Каліму треба було хоча б за щось зачепитися, щоб врешті-решт скласти все в єдину історію.
[nick]Рейна[/nick][status]Вона гукає мене[/status][icon]https://vignette.wikia.nocookie.net/rpheaven/images/3/3c/929921382ad9f0ab8c418f4c7d0d091e.jpg/revision/latest?cb=20170123032615[/icon]
- Ну то що тобі цікаво? - вона окинула юнака насмішливим поглядом і зручніш примостилась біля дерева. Його спокійний вираз та стримана зацікавленість більше не дратували, а викликали лиш незлу, дещо поблажливу посмішку. "Він же, мабуть, тільки-но з-під батьківського крила. Чи з-під наставницького, невелика різниця. Назбирає з десяток історій, запише нудотно-охайним почерком і отримає цукерочку від якогось старого дідька в довгому балахоні, от і весь його тернистий шлях". Не те що в неї. Рейну не чекало попереду нічогісінько легкого чи радісного, в цьому вона навіть не сумнівалася: не під тією зіркою народилась. В цім світі так буває, і досить часто. А Калім, чи як його там звати, так щиро цікавиться її звичайнісінькою нещасливою долею, ніби вона дійсно якась унікальна.
Спершу Рейні хотілося намолоти сім мішків гречаної вовни. Сказати, що була княжною, яку вигнала з дому мачуха, або що об'їздила півсвіту, або що втекла з власного весілля чи вбила кого з невиданою жорстокістю. Нахабно брехати и дивитися, як витягується від подиву його обличчя, здавалося доволі кумедним, але дівчина все-таки вирішила розповісти правду. Що ж їй, зрештою, шкода? Все одно приховувати Рейні нема чого, та і втрачати теж. Розслаблено зітхнувши, вона почала:
- Я з дуже маленького селища, там всі одне одного знають. Батька я не пам'ятаю, а матір краще б забула, - дівчина похмуро всміхнулась.
- Вона трохи того... Божевільна. Скільки я її пам'ятаю, весь час вигадувала, що вона чи то жриця, чи то чаклунка. Світла. Зачинялась в хаті, вигадувала собі якісь ритуали та вірила, що з нею говорили боги. Це, власне, все, що вона робила за життя, - дівча замислилося, насилу пригадуючи минуле, яке так довго старалася забути.
- Хоча ні, ще виганяла мене з дому, щоб я їй молитись не заважала. Чи чаклувати... Біс її знає, що ця дурна там робила. Все, що завгодно, тільки не дбала про мене, - вона говорила на диво відсторонено, ніби розповідала не про себе. Чи це тихий теплий вечір її заспокоював, чи несподівана увага Каліма до її історії.
- Божевільних ніхто не любить, дикуватих теж. От і нас із матір'ю не дуже любили в селищі. Бачиш шрам? - вона насмішливо глянула на парубка та потягнула короткий рукав, оголивши плече.
- Це в мене каменем жбурнули, коли попросила їжі. Але нічого, потім той сусід з даху впав, коли лагодив його, і щось там собі зламав, - о, як же вона, ще дитина, тоді раділа.
- Матері вже немає, а я зібрала, що в мене було, і пішла звідти. Ось тобі вся історія. Я ж казала, нічого цікавого, - дівчина байдуже потиснула плечима.
Отредактировано Alex Cross (2020-09-03 21:54:16)
[nick]Калім[/nick][icon]https://i.imgur.com/SH8eChim.jpg[/icon]
- Не сказав би, що початок історії такий вже звичайний, - покивав головою Калім. - Не кожного дня почуешь про тих, що вважють себе магами чи жерцями. І я маю на увазі не шахраїв, - поморщився юнак. -Їх-то якраз пістля Катаклізму повилазило наче тарганів.
- У що я не повірю, так це в те, що твоя мати могла одночасно вважати себе світлою жрицею та не дбати про тебе. Бо це суперечить світлому шляху. Скоріш за все вона вважала себе таки чаклункою. Вона ходила з посохом?
Кидаючи почергово поляди то на рейну, то на совю книгу, Калім робив швидкі зарисовки маленькими штрихами. Він лише накидував приблизні контури, які потім допоможуть йому пригадаи подробиці. Зараз юнак малював фігурру у балахоні з капюшоном, з якою у нього асоціювалася мати Рейни. фігура випростала вперед руки, у яких міг опинитися "чаклунський" посох.
- До речі... Вибач за таке питання, але... Як я розумію, тобі воно боляче не зробить... - Калім невпевнено підбирав слова і врешті-решт наважився запитати: - Твоя мати померла від хвороби? Ти так сказала, наче це була якась буденна справа. Вибач-вибач, можеш не відповідати, якщо що, - швидко додав юнак.
- О, ще одне. Навряд чи ти чекала такої нагоди, щоб піти з селища, чи нет так? Скоріш навпаки, коли померла божевілна мати, тобі мало стати легше жити з сусідами. Бо в них не було би приводів чіплятися до тебе. А щоб втекти з дому тобі не треба було чекати якоїсь особливої нагоди. Знову ж таки, навпаки - втеча від такої матері полегшила би життя. Так що це ще далеко не вся історія.
Калім орзумів, що діє дуже нетактично. Проте Рейна сама дозвоила йому ставити питання, і юнак прагнув дізнаися якомога більше. Скоріш за все його обличчя повністю видавало ту невпевненість, яку відчував молодий чернець. І той сором, з яким Калім ставив схожого роду питання.
Проте чернець Гілеана все одно буде продовжувати свою справу.
Отредактировано James Gardner (2020-09-10 19:15:01)
[nick]Рейна[/nick][status]Вона гукає мене[/status][icon]https://vignette.wikia.nocookie.net/rpheaven/images/3/3c/929921382ad9f0ab8c418f4c7d0d091e.jpg/revision/latest?cb=20170123032615[/icon]
Вуста Рейни знов скривилися у невеселій посмішці:
- Як багато в тебе питань. Не знаю, якому там шляхові це суперечить, але її ніщо не бентежило. А посоха в неї не було, ні... - дівчина на мить замислила, намагаючись пригадати, чи було в матері бодай щось, що хоч віддалено нагадувало би посох. Із довгим древком в їхній старій хаті була хіба що мітла, але її та божевільна багато років навіть не торкалася: не царське це діло - мести підлогу. А точніш, вона, вочевидь, просто забула, що підлогу слід підмітати, от настільки стала несповна розуму. Відірвавшись від спогадів, вона продовжила:
- Та ні, точно не було. А померла вона не від хвороби, хіба що хворіла на голову. Вона... "Та що ж, у біса, таке?!" Рейна щосили намагалась говорити відсторонено, ніби не про власне життя, але це вдавалося дедалі важче. Навіть якщо ти ненавидиш людину, неможливо спокійно згадувати, як вона, подібно зірваній у полі квітці, із живої, прекрасної та повної сил перетворіється на ссушену та немічну, просто-таки в'яне на очах. Її мати була вродливою жінкою, хоч і ненормальною, а за останні пару років перетворилася на скелет, обтягнутий сірою зморщеною шкірою. Нервово ковтнувши невідомо звідки з'явившийся в горлі ком, Рейна промовила:
- Вона зачинилася в кімнаті, зовсім не виходила на свіже повітря і майже не бачила сонця, бо якогось біса завісила вікно. Відмовлялась від їжі, а згодом і від води. Перші півроку, як зачинилась, ще щось їла, а потім припинила, лиш постійно шепотіла щось собі під носа - чи то молитви, чи то закляття, дідько його знає. І води теж не пила, відкидала кухоль, поки на це ще вистачало сил. Отак увесь посуд побила.
Згадавши майже згаслі очі, що посіли глибоко в темних, майже чорних очних ямках, впалі блідо-сірі щоки та тремтячі руки, що були не товстішими за древко мітли, Рейна нервово заплючила очі, але за мить відкрила їх та байдуже глянула кудись за спину Каліма.
- Ось чому я не йшла, поки вона була жива. Не те щоб любила цю божевільну, просто якось не могла кинути безпорадну істоту напризволяще, я ж не вона. Дівчина перевела погляд на Каліма. "Ох, дідько, дарма це я. Ще почне мене жаліти". Що-що, а от жаліти її дійсно не треба було, бо їй і самій не було шкода. Взагалі.
Отредактировано Alex Cross (2020-09-16 21:06:43)
[nick]Калім[/nick][icon]https://i.imgur.com/SH8eChim.jpg[/icon]
Розповідаючи історію своєї матері дівчина намагалася робити це відсторонено, наче йшлося про якусь сторонню особу. Проте Калім бачив, що їй було не байдуже. Так, Рейна робили вигляд, що ненавиділа свою мати. Що не покинула її лише заради того, аби відрізнятися від неї у власних очах. Але Каліму здавалось, що все ж таки усередині дівчини тремтіло світло. Світло, огорнуте у темряву важкого досвіду і, як не прикро - у відразу до самого світла. Колись ця відраза могла зіграти з Рейною злий жарт. Неможливо одночасно нести світло всередині і заперечувати його.
Заворожений глибиною погляду, яким Рейна дивилася кудись за його спину, Калім почав швидко малювати у своїй книзі. Він поспішав, бо боявся, що короткочасна магія враження зникне і малюнок залишиться недоробленою чернеткою, як і багато інших, до яких чернець вже ніколи не повернеться.
Калім розділив аркуш приблизно навпіл дверима кімнати. По одну сторону дверей він швидкими і досить грубими рисками зобразив той самий погляд Рейни, яким вона щойно дивилась в нікуди. Обличчя і волосся так і залишились штрихами і рисками, більше нагадуючи образ дівчини, ніж дійсно портрет. А от очам Калім присвятив чимало часу, навіть взявши для них інше, ретельно загострене перо.
По іншу сторону дверей чернець зобразив забране шторами вікно і фігуру у балахоні з каптуром, з-під якого визирали пасма волосся. Він не знав, як саме виглядала мати Рейни, але зараз це не було важливо.
“Тепер я точно не забуду цю історію.”
Лише закінчивши малювати Калім помітив, що надворі стало темніше, ніж було. Він і не помітив, як плинув час, бо повністю віддався поклику натхнення.
[nick]Рейна[/nick][status]Вона гукає мене[/status][icon]https://vignette.wikia.nocookie.net/rpheaven/images/3/3c/929921382ad9f0ab8c418f4c7d0d091e.jpg/revision/latest?cb=20170123032615[/icon]
Хлопець, що до тієї миті уважно її слухав, раптом поткнувся у свою книгу і почав щось дуже швидко писати. Чи малювати... Здивовано підійнявши брови, вона лише спостерігала за ним. "Та де ж тебе такого дивного зробили?" Отак, ні з того ні з сього, зануритись у книгу і виводити щось настільки захоплено, що не помічати нічого навколо... Цим він трохи нагадав Рейні її власну матір, яка так само не бачила й не чула взагалі нікого, коли в черговий раз уявляла собі якусь магічну дурню. Щоправда, писати й читати вона, на відміну від Каліма, не вміла. "Та ні, дурня. Він не божевільний, лишень дивак. Мабуть, всі чернці трохи дивні, бо нормальній людині не спаде на думку самісінькій, навіть без зброї, вештатися світом, щоб збирати майже однакові історії чорт зна яких людей".
Щоправда, в Рейни зброї при собі теж не було. Із колючо-ріжучого в їхній старій хаті можна було знайти хіба що геть тупий ніж, яким вона різала чорний хліб та редьку. Такий що бери, що не бери, користі жодної, хіба що насмішиш грабіжника до болю в животі. Але зброю вона придбає, тільки-но заробить на неї. Невеличкий кінжал, а згодом, може, і справжню бойову сокиру. Колись у дитинстві Рейна бачила, як із такою тренувався сусідський хлопець, і не могла відвести погляду. О, якби ж кинути такою у лоба всякому, хто скаже щось погане про неї своїм бридким язиком чи посміє вдарити!
Надворі потроху вечоріло, ставало дедалі прохолодніше. Юнак наче не звертав на це жодної уваги, повністю зосереджений на своїх записах. Це вже починало дратувати Рейну.
- Гей, ти тут? Каліме, - покликала дівчина. Він, здається, закінчив.
Не втримавшись від цікавості, вона обійшла юнака на зазирнула йому за плече. Дівчина, яку він намалював, віддалено нагадувала Рейні саму себе, а от інше... Ні, він не міг знати. Калім ніяк не міг знати, що ввижалося їй у снах останнім часом. Ніхто не знав.
А бачила вона вродливу жінку, під довгим чорним плащем в якої була броня, але дуже дивна, ніби просто сукня з пластів металу. Очі, наче в ящірки, відблискували п'ятьма кольорами з-під довгого капура. Ця жінка завжди кликала Рейну, а вона, ні на мить на вагаючись, кожного разу робила крок назустріч і прокидалась. "То він намалював її чи ні?.."
- Це... Це що?
Отредактировано Alex Cross (2020-11-19 19:55:15)
[nick]Калім[/nick][icon]https://i.imgur.com/SH8eChim.jpg[/icon]
Запитання дівчини трохи засмутило Каліма. Він звик, що здебільшого його малюнків майже ніхто не бачить.
Звичайно, їх бачив наставник Каліма. Здебільшого саме той старий чернець і прищепив Каліму любов до малювання. Він же допомагав тоді ще хлопчику покращувати свої навички. Згодом Калім навіть відновлював ілюстрації до деяких старих рукописів, що зберігалися у бібліотеці Палантаса. Звісно, ті його роботи бачили усі, хто брав у руки ті книжки. Але таких малюнків, як щойно зроблений у подвір’ї таверни, Калім показував лише наставнику та декільком кращим друзям.
- Це… Ну, якбито… Це так я бачу твою історію, - розгублено відповів Калім.
Юнаку дійсно було нелегко пояснити, чому йому закортіло намалювати саме це і саме так. Ще з дитинства Калім помітив, що краще запам’ятовує, коли може зобразити це у малюнку. Він робив малюнки-асоціації для стародавніх легенд і потім згадував майже усі подробиці, лише глянувши на власний малюнок. Такі малюнки заміняли Каліму тезисні формулювання, які здебільшого використовували інші ченці, що працюють у Великій Бібліотеці.
- Розумієш, з часом я забуду чималу частину того, що ти розповідала. Сплине час, будуть нові історії, а пам’яті на усе не вистачить. Тоді я подивлюсь на малюнок і все згадаю, - спробував пояснити юнак.
Якось дивно Рейна дивилась на малюнок, і це не непокоїло Каліма. Він не міг зрозуміти, що трапилось. Ну так, він на деякий час наче випав із життя, поки малював. Це не дуже розповсюджена звичка, юнак розумів. Але все ж таки не привід дивитись неначе на привида.
- Щось не так? Мені здається, вийшло непогано, - Калім вирішив таки запитати, що особливе знайшла у малюнку дівчина. - Особливо твій погляд. Дуже виразний.
[nick]Рейна[/nick][icon]https://vignette.wikia.nocookie.net/rpheaven/images/3/3c/929921382ad9f0ab8c418f4c7d0d091e.jpg/revision/latest?cb=20170123032615[/icon]
- Гм, зрозуміло... - розгублено промовила Рейна. Було б там насправді що згадувати... Увесь той короткий час, що вони були знайомі, дівчина ніяк не могла осягнути, чи цей Калім глузує з неї, чи дійсно він такий дивак, що цікавиться історією дівчини, якій просто не пощастило с дурною матір'ю. Вона продовжувала недовірливо розглядати малюнок молодого чернця.
- То це, - Рейна вказала пальцем на жіночу фігуру в довгому одязі,
- Це моя мати? Чи, може... - Ні, звідки йому знати про її сни? А може, знав і опинився тут не випадково? Можливо... Ну що за дурість, звісно, цього не може буди!
- Знаєш, останнім часом мені сниться жінка темному одязі... - вона говорила невпевнено, ніби боялася, що одне зайве слово - і її теж запишуть до божевільних, як матір.
- Втім, забудь, - Рейна протеревенила це дуже швидко, так, щоб юнак не встиг сказати ані слова. Ні-ні, ні, це його не стосується. До того ж, Рейна й сама була не впевнена, що ці сни взагалі щось значать. Просто маячня, от і все.
Вона не могла похизуватися вишуканими манерами, але, здається, коли до тебе проявили цікавість, треба відповісти тим самим. Особливо якщо перед тим напоїли холодною водою, коли твоя голова ледь не розкололася навпіл.
- Краще розкажи вже про себе, бо я багато розповіла, а от ти ще... - раптом дівчина замовкла на півслові на величезними від подиву очима подивилася за спину Каліма. До неї наближалась висока жіноча фігура в темному плащі. Дуже схожа на жінку з її снів. Вона рухалась легко та швидко, наче не крокувала по землі, а плила трохи над нею. З-під чорного капура виднілось темне волосся, а сам плащ був застібнутий на фібулу у вігляді срібного місяця. Від неї віяло чимось... Чарівним? Ніби повітря навколо неї ставало густішим. Жінка впевнено підійшла до них на кивнула на місце поруч із Рейною:
- Не проти, якщо я приєднаюсь?
Отредактировано Alex Cross (2020-12-24 02:22:50)
[nick]Калім[/nick][icon]https://i.imgur.com/SH8eChim.jpg[/icon]
- Так, це вона. Ти ж більше ні про кого не згадувала, хто міг би вплинути на твою історію, - юнак намагався вгадати, що так занепокоїло дівчину, але не зумів це зробити. Нарешті він не втримався і зацікавлено запитав: - Схожа? Тобто... Я розумію, що у неї тут немає обличчя, та і взагалі ти про зовнішність не казала нічого. Я маю на увазі щось інше. Розумієш?
Калім уже давно знав, чому він насправді майже нікому не показував так малюнки, як щойно народжений з-під його пера. Він боявся, що люди не зрозуміють вкладене у ці малюнки. Що вони будуть дивитися на незвичні і дивні образи, перспективу та композиції і почнуть глузувати з юнака, що бавиться дивними малюнками і лише переводить на них досить коштоний папір.
І як пояснити людям, що інакше просто неможливо зберегти довгу історію? Що це зовсім інше, ніж звичне зображення якогось видатного фрагменту, який потрібно доповнювати детальними описами, аби усе зібралося до купи і можна було зрозуміти, що саме вкладено у малюнок і що він значить.
Чомусь зараз Каліму здалося, що Рейна зрозуміє, що саме він мав на увазі. Адже саме вона надихнула чернця на цей малюнок, вона краще всіх знає, що криється за цією історією і цим малюнком.
Юнаку було дуже цікаво запитати, що то за сни були у Рейни, але він не встиг. Раптом дівчина замовкла, навіть не завершивши свого питання. Вона витріщила очі кудись за калімову спину, і чернець просто не міг не озирнутися. Він побачив, як до них наближалась жінка у плащі. Важко було щось про неї сказати, адже плащ і каптур ховали під собою усе, крім довгого темного волосся.
- Та ми, власне, вже майже закінчили свої справи, - трохи розгублено відповів жинці юнак. - Хоча, звісно, якщо рейна не проти, то приєднуйтесь. До речі, а хто ви така?
Отредактировано James Gardner (2021-01-04 11:18:40)
[icon]https://i.imgur.com/CrWF7Fx.png[/icon][nick]Аелін[/nick][status]Тш-ш-ш...[/status]
Цього разу видіння було точним, як ніколи. Шукати у таверні. Що може бути легше? Щоправда, місць, куди міг би податися втомлений подорожній, було чимало навіть у такому не надто великому містечку, як це. Та все-таки це було точно десь тут. Скільки шинків вона обійшла, чотири? І от, нарешті, під самісінький вечір, у дворі останньої таверни виднілася худа дівоча фігура у старому плащі.
Нащо володарка вказала саме на це дівча? На вигляд не надто сильна, квола, низька. Аура побитого цуценяти. "Може, хоча б розумна..." Втім, це не стосувалось Аелін. Вона мала лише знайти та привести, краще за все добровільно. Інше - справа самої темної володарки та справжніх жреців. Тих, кому вистачило й розуму, й сили, й відданості. Вона ж поки лише послушниця і має ще довести, що гідна бути серед інших служителів культу як рівна. Їй вже дозволили носити срібний місяць, але це ще не кінець шляху. Головне, останнє випробування Аелін було попереду, і вона уявити не могла, коли та що їй доведеться зробити, аби темна пані повірила в неї.
А поки що перед нею був двір незнайомої таверни, дівчинка з видіння та ціла ніч попереду. А, і ще хлопець в одязі чернця. Ось ця деталь геть не тішила: такий може влізти, куди його не просили, і завадити, тоді доведеться витратити набагато більше часу та сил, щоб зробити врешті свою роботу. Невідомо, чого він вже наговорив дівчинці. Добре, що хоч не в білому.
Медальон, який їй дали в храмі, начебто був зачарований. Якщо не збрехали, звісно, щоб ускладнити без того нелегке завдання. Але робити нічого, довелось лише сподіватися, що все вийде. Знявши капура, явивши на світло свої темно-сині очі та медальон із таким самим темно-синім каменем, Аелін навіть не подивилась у бік хлопця, що спитав, хто вона така. Натомість молода послушниця кивнула до дівчинки, що дивилась на неї, ніби зачарована.
- А ось ти здогадуєшся, хто я, правильно? Нас... Дещо єднає, поки назву це так.
[nick]Калім[/nick][icon]https://i.imgur.com/SH8eChim.jpg[/icon]
Загадкова жінка у плащі не звернула жодної уваги на питання Каліма. Юнак невдоволено насупився, але ніяк це не прокоментував.
Рейна дивилась на цю жінку, затривавши подих та майже не кліпаючи очима. Відверто кажучи, деякою мірою її можна було зрозуміти: жінка дійсно була вродлива. Але все ж таки не настільки, щоб так дивно на неї реагувати.
Але не тільки Рейна поводилась дивно. Жінка дістала якийсь медальон і дуже демонстративно показувала його Рейні. Щось Каліму не подобалось, але він не міг зрозуміти, що.
- Вибачте, але хто ви все ж таки? - Калім зрештою підвівся на ноги і ще раз запитав жінку.
І, здається, він все ж таки зрозумів і сам, хто була чи могла б бути ця жінка. Фібула на її плащі, яку хлопець не помітив спочатку, була достатньо знайомою чернцю, який чимало знався на історії Крінну.
На пару секунд юнак вагався, що має робити. І чи взагалі має він щось робити?
Калім був чернцем Гілеану, бога Рівноваги. І у певних ситуаціях він не повинен був діяти і заважати природнім речам. І те, що служителька Темної Володарки Такхізис зараз на його очах хотіла щось зробити із Рейною було природно для прибічниці Зла. Але…
Із Хронік Астінуса Калім добре знав, що спокуса та пропозиції Зла були значно більш привабливими, ніж вимоги Добра. Незважаючи на те, боги залишили Крінн після Катаклізму, багато хто продовжував вірити, що вони спостерігають за Крінном і що вони обов’язково повернуться. І Калім був одним із таких віруючих. Навіть якщо боги не відповідаюсть на молитви, це не означало, що не треба дотримуватися їх заповідей.
Ставало очевидно, що ця жінка також продовжувала вірити у слова Такхізис і що їй невідомо навіщо стала потрібною Рейна. Трохи повагавшись, Калім все ж таки вирішив втрутитися. Таким чином він спробує зберегти рівновагу між Добром і Злом.
- Рейно, не дивись на цей медальон! - вигукнув юнак. - Ця жінка може тебе зачаклувати, вона служителька Темної Володарки.
Якщо ця жінка і справді була жрицею Такхізис, то вона не могла використовувати притаманну їм магію, адже боги не відповідали на молитви. Але нікуди не поділися чорні маги і нікуди не поділася сила темної луни Нуітарі, від якої черпали чили темні чаклуни. Жриця Такхізис могла отримати зачаклований медальон, який міг створювати видимість того, що саме вона і творить дива іменем Темної Володарки.
Отредактировано James Gardner (2021-01-08 14:55:52)
[nick]Рейна[/nick][icon]https://vignette.wikia.nocookie.net/rpheaven/images/3/3c/929921382ad9f0ab8c418f4c7d0d091e.jpg/revision/latest?cb=20170123032615[/icon]
Погляд був прикутий до незвичайної жінки, що нібито знала її. Рейна роздивлялась гострі риси блідого обличчя, тонкі усміхнені губи, темно-сині, мов дно річки, очі; проте все, що вона бачила, пливло, не давало зосередитись і затримати погляд та наче ніяк не хотіло складатися до одного цілого. Лиш відведеш очі, і тієї ж миті обличчя, обрамлене чорним, мов пірʼя ворона, волоссям, розтане у пам'яті. Зникне, як примара. Наче ні з якою дівчиною ти не розмовляла і не зустрічалась.
Але більш за все погляд приковував медальон із великим темним каменем, від якого ніби йшло холодне світло. Його хотілось торкнутися. Ще один крок... Калім щось говорив, але Рейна майже нічого не могла розібрати: він звучав так, ніби знаходився не поруч із нею, а намагався докричатись скрізь товсту кам'яну стіну. Власне, навіщо їй слухати його? Він лише випадковий знайомий, що хотів почути її історію для якоїсь своєї збірки. Мандрівник. Хлопець, якому десь раді та на якого десь чекають, на відміну від неї. В них точно різні шляхи, які більше ніколи не перетнуться.
Не зводячи очей з прикраси на молочно-білій шиї, Рейна захоплено видихнула:
- Я бачила... Тебе?
У відповідь жінка лише кивнула та, посміхаючись, простягнула до неї тонку руку.
- І так, і ні. Я шукала тебе. Чекала на тебе. На тебе ще дехто чекає.
Схиливши голову вбік, Рейна подивилася на неї з німим питанням. Значить, це були не звичайні сни? Та жінка, що являлась їй, це хто?
- Хто може чекати на мене? Про що ти?
Дарма дівчина очікувала отримати відповідь. Незнайомка в чорному плащі так само дивилась на неї, заклично посміхаючись та простягуючи руку. Нарешті Рейна повернулася до Каліма:
- Слухай, дякую за воду і за малюнок, але я вже маю іти.
[nick]Калім[/nick][icon]https://i.imgur.com/SH8eChim.jpg[/icon]
- Рейно, ти хіба мене не чула? - вражено перепитав юнак. - Ця жінка слугує Та... Такхізіс.
Калім не з першого разу зумів вимовити ім'я темної богині. Не дивлячь на те, що боги начебто давно залиши Крінн, чернець вірив - вони досі спостерігають за світом. І вони накопичують сили. Мають це робити.
Юнак безпорадно дивився на те, як Рейна розмовляла с прийдешнею жінкою. І, схоже, посіпака Темної Володарки привернула до себе молоду дівчину. Каліму було болсно бачити, як ця душа звертається до Темряви.
- Рейно, благаю, послухай мене. Нащо тобі йти з нею? Я же бачу, що ти - не темна. Поки що... Так, ти казала, що твоя мати відворотила тебе від Світла. Але ж це не привід йти до Темряви. Це шлях, з якого ти вже ніколи не повернешся. Блаю, подумай. Не поспішай з рішенням. Темрява ще нікого не зробила дійсно щасливим...
З кожним реченням молодий чернець говорив все тихіше і тихише. Він бачив обличчя Рейни. Дівчина начебто не слухала його, не звертаючи на юнака жодної уваги.
Здається, тільки зараз Клім зрозумів, чого він так причепився до Рейни. Чому він відчував зе нею дихання Історії. Справжня Історія чекала дівчину попереду, а не залишилась у минулому, як гадав черенць. Зараз Реня стояла на роздоріжжі, і тільки від неї залежало, як саме складеться ця Історія.
Мабуть, Калім мав певний шанс вплинути на це. Мабудь, сам Гілеан зіткнув Рейну і Калма саме в цей час. Бог показав своему чернцю, як насправді створюються Історії.
І юнак відчував, що він не в змозі якось дійсно вплинути на рішення дівчини. "О, Гілеане, сподіваюся, я не розчарував тебе своєю слабкістю."
- Рейно, я тільки хочу, щоб ти не поспішала. Будь ласка...
Хлопець безсило стискав у руках книгу з малюнками і дорожніми нотатками. Впреше в житті книга не принесла юнакові душевного спокою.
[icon]https://i.imgur.com/CrWF7Fx.png[/icon][nick]Аелін[/nick][status]Тш-ш-ш...[/status]
Юнак так відчайдушно намагався відвернути дівчинку від шляху Темряви, що Аелін навіть стало його трішки шкода. Вона поблажливо посміхнулась самими лише вустами, навіть не дивлячись у бік чернця. Жінка не переривала його та не поспішала спростовувати жодне зі слів, які звучали настільки палко, що, була б вона сама цим нерозумним сільським дівчам, перейнялася би, розчулилась та дійсно пішла з ним.
- ... Я же бачу, що ти — не темна.
"О ні, хлопче, тут ти помиляєшся. Вона темніша за мене, за всіх темних жреців, яких я знаю. Я бачу в ній стільки потенціалу до Темряви, що ти й уявити собі не можеш.
Варто було поглянути на Рейну уважніше, аби роздивитися, хто вона така. Перед Аелін вочевидь була та, хто могла би дозволити Темряві заповнити все своє серце та стати найвідданішою, найзавзятішою служницею володарки. Цілком імовірно, що привести її до верховної - це й була вся місія Аелін... Від такого припущення на якусь мить її охопила злість, ніби річка, що вийшла з берегів. Та Аелін швидко опанувала себе й лагідно поглянула на майбутню жрицю, простягнувши їй дружню руку.
- Ти ж сама відчуваєш, де твоє місце. Що б тобі не казали упродовж років, це чуття ніколи тобі не брехало.
Аелін чудово знала, що виглядає спокійною на впевненою, але все ж трохи хвилювалась. Дівчинка, вочевидь, вагалась, а тягти її силомиць дуже не хотілося.
Вона зробила лише півкроку в бік Рейни та подумки зітхнула з полегшенням, коли дівчина зрушила до неї.
"Так, майже..."
Нарешті Рейна звернулась до молодого чернця:
У тебе свій шлях, у мене - свій.
"Так!" Жодна м'яза не ворохнулась на обличчі Аелін. Вона лиш кивнула до Рейни:
- Треба йти. Попереду ще довга дорога.
...
Але на ній безліч розвилок.
Вы здесь » Waldmond » Архив завершенных » Різними шляхами
